Хто не знає «мер» наш (як сам Олегович себе величає, хоча в місті Черкаси юридично не існує ні мерії, ні мера, а є міський голова, та це вже на його совісті, Тулубу ж не заважає самозватися губернатором, хоча Черкаської губернії ні на яких картах знайти я так і не зміг) народився в міті Ніжин Чернігівської області, навчався в Києві, проживає в с.Мошни....так, саме наш «мер» чомусь цурається жити в Черкасах. Хоча йдучи на вибори, запопадливо обіцяв зробити Черкаси туристичною меккою України. Доречі,мало б дивувати,не те що «меккою» вільне козацьке так і не стало, а те, що сам бургомістр, ой, в сенсі мер, тобто міський голова свій відпочинок чомусь організувує на Мадейрі, у Норвегії та в інших чудових місцях. Нажаль, ні жити в Черкасах (саме так називається глянцевий журнал мерії «Живи в Черкасах») ні відпочивати мер всіх Черкащан не збирається.
Але я не про те, я про каштани і тополі, які Олегович вже зібрався вирізати.
Ідея (це словосполучиння вже лякає – ідея і Одарич, коли ці слова стоять поруч, зразу стає моторошно за рідне місто, бо для мене воно, на відміну від очільників міста і області, є дійсно рідним) Одарича полягає в розширенні бульвару Шевченка, для всунення туди ще по дорожній полосі для автотранспорту, начебто, щоб розвантажити центр міста від надмірної кількості автівок. Ще й «мер» посилається на досвід європейських міст.
Я звичайно був в Європі, можливо, в меншій кількості міст ніж Одарич, але бачив протилежне...і в Азії і в Африці. Центр міст навпаки вберігають від автотранспорту як можуть і будують багатопоолосні магістралі на околицях, а подекуди центр взагалі роблять пішохідним.
В бесіді з певними людьми, не буду називати подробиці, вже виринали ідеї про шипування каштанів по бульвару Шевченка. Шипування це стара екологічна практика, яка прийшла якраз з розвиненого Заходу, на який так часто посилається «мер».
Шипування полягає в тому,щоб у стовбури дерев несисистемно забивати довгі цвяхи без шапок, під кутом 45 градусів. Це робить дерево небезпечним для спилювання бензопилкою, адже лісоруб не знає де саме «шипи», і при потраплянні ланцюга пилки на шип в кращому разі пилка ламається. Я звичайно проти таких радикальних методів, бо зашиповане дерево вже ніколи не вдасця спиляти звичайними методами, тільки використовуючи спецтехніку. Але напрямок думок черкащан вже інтигрується в одну спільну : чого людина яка народиль в Ніжині, навчалась в Києві, живе в Мошнах, вирішує одноосібно, долю Черкас? Я вже не кажу, про можливі бізнес інтереси, про деревообробний комбінат, де ці тополі і каштани можуть стати фанєрою, чи дошками для ліжок на яких будуть красуватись матраци кращого друга - Бродського «Вєнєтто», чи про котельню на трісках, де можна спалити черкаський бульвар. То вже компетенція уповноважених органів, слідкувати куди зникають черкаські зелені легені.
Площу біля Будинку торгівлю вже поклали під асфальт (теж кращий друг Олеговича, Микола Мирза) тож і не дивно, що черкащани серьйозно налаштовані на збереження каштанів.
Сократ казав: «Скажи будь-що, щоб я тебе побачив». Одарича обирали мером бачачи його більш-менш успішним підприемцем, ентузістом баскетболу і гарним ритором, він так щиро усміхався з глянцевих буклетів... але картинка виявилась усього-навсього картинкою. Довго будемо терпіти бургомістрів-мюнхаузенів з губернаторами-рехформаторами?
